Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) 1 листопада 1861 р. у с. Зелений Яр Доманівського району на Миколаївщині в родині священика. Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закінчивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, потім працювала у сільських школах Херсонської губернії.
Писати Дніпрова Чайка почала ще в гімназії. Деякі вірші («На смерть Тургенева») були надруковані в «Одесском вестнике» (1883). В 1885 р. в одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки («Вісточка» й «Пісня») та оповідання «Знахарка», яке за своїм характером близьке до запису з народних уст.
1885 р. Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона де її чоловік займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер.
Починаючи з 1887 р., письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки». Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»).
Вона працювала у київській «Просвіті». За пропаганду антиурядової літератури та допомогу політичним в'язням 1905 р. була заарештована. На формування літературно-естетичних смаків мали вплив твори Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, Дж. Байрона, Ф. Шіллера, античних поетів і драматургів, згодом — М. Коцюбинського, українських прозаїків XIX — XX ст.
Її українські поезії друкували альманахи «Степ», «Нива», «Перший вінок», «Хвиля за хвилею», журнали «Зоря», «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Дзвінок» та ін. Творча робота була для письменниці справжнім святом — «весіллям». «Моя горілка — чорні чорнила, весільна шишка — хороша книжка, весільне гільце — легеньке пірце», — афористично висловилась вона у своїй «Записній книжці».
Прозова творчість письменниці розпочалася оповіданням «Знахарка» (1884), побудованим на фольклорно-етнографічному матеріалі (І. Франко вказував на «перевантаженість етнографізмом»), У наступних творах зображувала процеси диференціації села («Уночі», 1896 — 1909; «Вольтер'янець», 1896; «На Солоному», 1911), передавала суспільне піднесення напередодні революції 1905—1907 рр, («Революціонер», «Месниця», 1901). В окремих творах («Хрестонос», 1896; «Чи сквитались?», 1899; «Війна не вгаває, війна клекотить...») підносила голос за мир і злагоду в суспільстві, самоочищення й удосконалення людини в толстовському дусі. Оповідання позначені поглибленим психологізмом, тонким дослідженням духовного світу персонажів («Хрестонос», «У школі», «Чудний», «Тень несозданных созданий» та ін.). Окреме місце в творчості належить поезії у прозі чи ритмізованим мініатюрам під назвою «Морські малюнки» («Дівчина — чайка», 1892; «Суперечка», 1893; «Скеля», 1893; «Буревісник», 1900; «Шпаки», 1901; «Плавні горять», 1902), написаним у імпресіоністично-символічній манері (їх можна порівняти з ранніми творами цього жанру В. Стефаника, О. Кобилянської). Проте поезія в прозі Дніпрової Чайки більш соціально заангажована, тут порушуються питання долі народу, ролі митця в суспільстві.
Тематичний діапазон поезії Дніпрової Чайки передає загальнодемократичні настрої боротьби проти колоніальної політики царизму в Україні; в ній звучать любов і повага до трудівника, вболівання за долю селянства. Традиційною для свого часу була й поетична манера Дніпрової Чайки: ліберально-народницькі гасла («повна свобода», «розвиток в ріднім краю», «знесення кайданів народу») у її віршах поєднуються з фольклорним і етнографічним елементом. По селах, де працювало подружжя Василевських, вони збирали фольклорні матеріали, записували народні пісні, які потім з голосу Дніпрової Чайки поклали на музику М. Лисенко та А. Канощенко. Створені на цій основі власні поеми — казки для дітей були використані М. Лисенком як лібрето для дитячих опер («Коза — дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна, або Снігова краля»).
Перекладала з російської М. Лермонтова «Вийду я тихенько на дорогу», «Мцирі-чернець», «На півночі хмарній», «Парус», О. Пушкіна «Втопник» та з шведської С. Лагєрлеф «Королева Кунгахем», «Інгрід».
Значний внесок письменниці у розвиток дитячої літератури — вірші «Зима», «Весна», «Голосіння дітвори»; оповідання «Буряк», «Краплі — мандрівниці»; казки «Казка про Сонце та його сина», «Грецька казка». Виступала зі статтями й рецензіями в педагогічній пресі, діяльно співробітничала в журналі «Дзвінок», цікавилася фольклором. 1884 р. представила на VI Археологічно-етнографічний з'їзд, що відбувся в Одесі, три зошити «Українських народних пісень, що їх співають у Дніпровському уїзді Тавричеської губернії». Багато пісень з голосу письменниці записав М. Лисенко, який створив на її слова кілька романсів.
В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—20 рр.
Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
Книги Дніпрової Чайки, які можна взяти в нашій бібліотеці:
- Дніпрова Чайка Проводи Сніговика-снігуровича [Текст] : вірші, поезії в прозі / Дніпрова Чайка ; передм. В.Пінчука; худож. В.А.Євдокименко. - К. : Веселка, 1993. - 271 с. : іл. - (в опр.)
- Дніпрова Чайка Проводи Сніговика-Снігуровича [Текст] / упоряд. та пердм. О.Колініченко ; обклад. та іл. О.Богомаз, В.Дунаєвої. - К. : Школа, 2009. - 208 с. : іл. - (в опр.)
Додаткова інформація: