Вітренко Анатолій Миколайович народився 10 серпня 1929 р. в селі Катеринівка Баштанського району Миколаївської області. В 1930 р. його батьки були вигнані з хати, худоба, інвентар були реквізовані, а сім’ю було засуджено до заслання на Соловки. Але батькам вдалася втеча в степи. До 1936 р., не маючи даху над головою, сім’я блукала в степах Кіровоградщини, влітку в скиртах та куріннях, взимку добрі люди впускали в землянки, щоб перезимувати. Жили по різних селах: Компаніївка, Веселий кут, Подимове Широколанівського району.
З 1936 р. проживав у селі Женево-Криворіжжя Ново-Одеського району. Вчився в школі, працював в колгоспі імені Щербакова. В 1947 р. поступив у школу ФЗН №11, після закінчення працював на Миколаївському заводі імені 61 Комунара. А з 1949 по 1953 рр. була служба в армії. Після виходу в запас вступив в будівельний технікум м. Москви.
З 1953 по 1955 рр. будував Куйбишевську ГЕС, працюючи майстром копрових робіт. У 1955-1957 рр. працював у колгоспі імені Щербакова. У 1957 р. був призначений завідуючим Криворізьким сільським клубом. На цій посаді він пропрацював до 1964 р.
В 1962 р. закінчив Херсонський культосвітній технікум (режисерське відділення). Два роки працював директором Кашперівського Будинку культури. З 1966 по 1986 рр. працював художником-оформлювачем в різних установах міста Нова Одеса.
Анатолій Вітренко має дочку, сина, четверо онуків, правнучок Аліночку і Кіру, правнука Борю.
Друкуватися почав майже в сімедесятирічному віці. Автор 15 прозових та поетичних збірок: «Живій свідок» (1998р.), «Загублена пам’ять» (2002р.), «Земна колиска» (2001р.), «Песня юга» (2002р.), «Між двома вогнями» (2002р.), «Поэты о царскосельской статуе» (2003р.), «А мова, як море…» (2005р.), «Бідолашне кохання» (2009р.), «Шантаж» (2008р.), «Люби, поки любиться…» (2009р.), «Тобі я признюсь» (2007р.), «Бунтар» (2010р.), «Береги в тумані» (2011р.), «Бентежному серцю - співоча струна» (2012р.), «Николаевские перекрёстки», «Мысли мои-быстрокрылые чайки».
Почесний громадянин міста Нова Одеса. «Людина року» в номінації «Митець 2001 року».
Вітренко А.
Все шукаю душі відпочинку
Знов нав’язливі сни про дитинство своє босоноге,
І розтрачені дні відлітають, мов птахи за обрій...
Перейшов ту межу, де спокою нема, лиш тривоги,
І вже віз мій стоїть, не запряжений тільки в оглоблі.
Але я не змиривсь, все шукаю душі відпочинку,
Вже погонич стоїть, він чекає останню хвилину,
А надій вже нема, хтось украв рятівну соломинку,
Я здолав ту межу і нема мені більше зупину...
Та боюся зробить крок останній в провалля, безпам’ять,
Бо вертатись назад не дозволять найкращії Боги,
Ще надія живе, що залишу про себе хоч пам’ять,
Бо вітри вже піском замітають останні дороги.
Може тисячу літ, а можливо, що вистачить десять
Щоб забули мене, тільки будуть гірчить полини.
Я б хотів запитать у прозірливих праведних месій:
Скільки років мине у просторах святих давнини?
Все, здається зробив, але міг би зробити ще більше,
Та мене не знайшли, щоб підтримати вчасно в житті.
Все погонич стоїть... Та признатися мушу: ще тішить,
Що залишив сліди. Хтось знайде їх колись, з майбутті...
Пісня про рідний край
Там на півночі дивні простори,
А на сході шахтарські краї,
А погляну на захід, там гори,
А на півдні пливуть кораблі.
У південнім краю, де простори,
Де мережані зорі тремтять.
Тут зливаються ріки у море,
Тут народжують дивних малят.
Це земля молодої країни,
Це земля, де зростають хліба.
Це народ трудовий України,
Наша матінка, наша судьба.
Географія наша родилась,
Тут козацька пролилася кров.
Україно! Мені ти наснилась,
І тобі віддаю я любов.
За ковток свободи
Ми чекали, що ви хоч коли прийдете у гості,
Та згоріли серця, що належали вам у вогні.
Вимивають дощі українські згорьовані кості,
Ще й сьогодні, признаюсь, доводиться плакать мені.
Мерзлу землю теплом свого серця ви гріли в Сибіру,
Патріоти мої, хай земля буде пухом для вас.
Ваша пам’ять жива, і не вмре вже ніколи, я вірю.
Бо прийшла незалежність, і Воля назавжди – для нас.
… Знов холодні вітри сплюндрували мою Україну,
А в Прокрустове ложе, на вимір лягають вожді.
Знов орудують банди, грабують без страху країну,
Всі скубуться за крісла та гострять на брата ножі.
Це спрацьовує зроблена хитрим тим ворогом міна,
Відірвати мізкують землиці від Криму шматок.
Та не вмерла й не вмре вже ніколи моя Україна,
Бо ковтнула бальзаму Свободи цілющий ковток.
Юна зміна моя, пам’ятайте про тих, хто загинув,
Збережіть у серцях, бо не маємо інших шляхів.
Ви всім серцем любіть і шануйте свою Україну,
Бо без неньки не чути в гаю солов’їв.
Я іще не сказав…
Україно моя, я ходив по росі,
Я блукав по степах, по дібровах.
Я признаюсь тобі: я іще не сказав,
Я не встиг ще сказать свого слова.
Я – підстрелений птах, довго був у глуші,
Я блукав по степах, по дібровах.
Рідна земле моя, признаюсь: у душі
Я іще не сказав свого слова.
Ти наснилась у снах, рідна земле моя,
Я блукав по степах, по дібровах.
Я недавно піднявсь, я признаюсь тобі:
Я іще не сказав свого слова.
Будуть зорі світить, буде сонце сіять,
Прийде пісня до нас веселкова.
Кращі свята із свят завітають до нас –
Отоді я скажу своє слово!
Книги А.М. Вітренко, які можна взяти в нашій бібліотеці:
- Вітренко, А.М. Бентежному серцю - співоча струна [Текст] : збірка пісень / А. Вітренко. - Миколаїв : СПД Румянцева Г.В., 2012. - 28 с. : іл.
- Вітренко, А.М. Береги в тумані [Текст] : збірник віршів / А. ВІтренко. - Миколаїв : Іліон, 2011. - 116 с.
- Вітренко, А.М. Бунтар [Текст] : поезія / А. Вітренко; передмова Л. Рура. - Миколаїв : Іліон, 2010. - 120 с.
- Вітренко, А.М. Живий свідок [Текст] / А.М. Вітренко. - Миколаїв : Можливості Кіммерії, 1998. - 141 с.
- Вітренко, А.М. Люби, поки любиться... [Текст] : повісті новели / А. Вітренко. - Миколаїв : ТОВ "Фірма "Іліон", 2009. - 300 с. - (Сучасна українська проза). - (в опр.)
- Вітренко, А.М. На хвилях Бугу [Текст] : збірка віршів / А. М. Вітренко. - Миколаїв : Іліон, 2011. - 113 с.
- Витренко А.Н. Песня юга/Вступ.ст.Л.Ржепецького [Текст] / Витренко А. - Николаев : Приват-Полиграфия, 2002. - 103 с.
- Вітренко, А.М. Шантаж: вибране [Текст] / А. Вітренко. - Миколаїв : Іліон, 2008. - 147 с.
Додаткова інформація:
Тюрін А. Бунтар з Нової Одеси http://www.rp.mk.ua/2009/08/buntar-z-novo%D1%97-odesi/
Филиппова Т. «Бриллиантовые» юбиляры Витренко: «Без любовi люди тлiють, i душа у них плаче» https://fakty.ua/179432-bez-lyubovi-lyudi-tliyut-i-dusha-u-nih-plache/
Творческая встреча с Анатолием Витренко https://kinderlibrary.wordpress.com/
«Веселі зорі» с автографом автора https://kinderlibrary.wordpress.com/