Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) – геніальний поет, художник, мислитель, демократ. Його художній талант – титанічний, дух його творів – гуманістичний, сила його слова – безсмертна. Слово українського поета звучить нині у всіх куточках світу на різних мовах, його твори, видані багатомільйонними тиражами, належать усім народам світу. Шевченко був і залишається символом відродження рідного слова і української культури, символом становлення нашої незалежної Української держави.
На Миколаївщині завжди шанували великого поета. Миколаївські дослідники В. Бойченко, Л. Старовойт, Є. Авербух, В. Марцинковський, Д. Кремень висловлюють припущення, що Т.Г. Шевченко бував на Півдні України. Є дані про перебування поета в селі Голосково Кривоозерського району Миколаївської області. Переїжджаючи від села до села, поет дістався до Голосково, де зупинився в хаті мельника Франца Яшовского. На Миколаївській землі поет перебував три дні і незабаром у супроводі пристава був доставлений у Київ.
Територіальні ознаки Миколаївщини проглядаються в ранніх творах Шевченка: поемах «Гамалія» та «Іван Підкова», «Москалева криниця». «Заступила чорна хмара та білую хмару, виступили з-за лиману з турками татари» – ці рядки є в першому виданні «Кобзаря». Там же згадується і отаман Чорноморського війська Антон Головатий. Чотири рази згадує Шевченко Миколаїв (повість «Художник» та в листах до друзів); Миколаївську морську астрономічну обсерваторію (поема «Кавказ»); тричі – Вознесенськ (повісті «Несчастный», «Музыкант»), двічі пише про поселення Очаків у поемі «Москалева криниця», кілька разів описує у поезіях Бузький лиман, один раз річку Інгул, скіфські та грецькі поселення на наших землях, згадує Чорне море, оспівує і морські походи запорожців і гайдамаків.
Відомо, що в нашому краї служили найближчі друзі Шевченка: письменник і отаман Чорноморців Яків Кухаренко, письменник Яків де Бальмен, якому Шевченко присвятив поему «Кавказ», морський офіцер А. І. Бутаков, а також письменник, етнограф, лексикограф В.І. Даль.
Наш земляк, відомий історик і композитор М.М. Аркас створив оперу «Катерина» за поемою Т.Г.Шевченка і присвятив її В.А. Жуковському, який безпосередньо приймав участь у викупі поета з кріпацтва. Вперше уривки з опери «Катерина» прозвучали в Миколаєві в залі Зимового Морського зібрання (нині Будинок офіцерів флоту).
Прем'єру цієї опери поставила відома трупа українського театру корифеїв під керівництвом Марка Кропивницького. На сцені миколаївського театру йшли вистави за п'єсою Шевченка «Назар Стодоля» та поеми «Невольник», в яких брали участь наші земляки Панас Саксаганський, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька.
Одним з перших перекладачів поеми «Гайдамаки» на російську мову став уродженець Миколаєва А. Гайдебуров, а виходець з Вознесенська С. Южаков став автором першої енциклопедичної статті про великого поета.
У дореволюційні часи миколаївці традиційно влаштовували вечори пам'яті поета, незважаючи на численні заборони. Багато сил віддавав таким вечорам Микола Аркас. Він же став першим головою миколаївської «Просвіти» імені Т.Г. Шевченка.
У Миколаївському обласному архіві є повідомлення від 1 лютого 1914 року про те, що група громадян міста звернулася до міського голови з проханням винести на обговорення в Думу пропозицію щодо створення комітету з увічнення пам'яті Т.Г. Шевченка з нагоди 100-річчя із дня народження поета. Однак у резолюції голови було сказано: «Немає законних підстав».
У березні 1924 року у товаристві «Просвіта» ім. Тараса Шевченка відбувся останній вечір пам'яті Тараса, після чого воно було ліквідовано як буржуазно-націоналістичне.
Миколаївські художники також зробили свій внесок у Шевченкіану. Скульптор А.О. Ковальська безкоштовно подарувала місту Миколаєву скульптуру для пам'ятника Т.Г.Шевченка у Шевченківському сквері. Художник А.Антонюк створив десятки творів за шевченківськими мотивами. Пропагують творчість Кобзаря Прибузький народний хор, хор «Веснянка», хор імені С. Фоміних, співачка В. Антонюк та інші колективи і виконавці.
У нашому місті є вулиця і сквер імені Шевченка. Вулиця Шевченка – поздовжня вулиця в центральній частині старого Миколаєва. В даний час вона з заходу обмежена сквером імені Тараса Шевченка та Терасною вулицею, а зі сходу - вулицею Громадянською. Має протяжність близько 2-х кілометрів. На початку вулиці Шевченка розбитий однойменний сквер.
Є на Миколаївщині і 17 населених пунктів, які носять ім'я Кобзаря, кілька пам'ятників поету.
У 1958 році в центрі скверу імені Т.Шевченка скульптор І.Диба створив пам'ятник Кобзарю. 5 жовтня 1985 пам'ятник був реставрований і відкритий знов. Скульптор А.А. Ковальчук, архітектор В.В. Щедров, художник В.Г. Пахомов, робочі Ю.І. Гайда і В.Т. Бережний створили з довговічного матеріалу чудовий образ мислителя і борця. Стоїть Кобзар на високому постаменті, звідки відкривається прекрасний панорамний вид на Південний Буг - такий же могутній і красивий , як і Дніпро, який так любив Тарас.
У селі Голосково Кривооозерского району встановлено бюст Кобзаря. З покоління в покоління передається легенда про те, що влітку 1859 р. поет, подорожуючи півднем України, побував у їх мальовничому надбугському селі. І ось 9 березня 2004 року на честь 190-й річниці із дня народження Т.Г. Шевченка він знову «повернувся» сюди. Народний художник України, член спілки художників Миколаївщини Наталія Дерегуста з дочкою увічнили поета в бронзі.
У с.м.т. Баштанка і Єланці, в селі Вісуньск також встановлені бюсти великого Кобзаря, їх автор – скульптор Щукач.
