Босонога дівчинка в селянському вбранні з цікавістю дивиться на нас з давнього фото… Минуть роки. Маленька Лариса Косач виросте і стане великою Лесею Українкою - Поетом, співцем краси і болю земного життя, совістю і гордістю свого народу.
Але це все потім. Поки що вона - звичайна дитина. Живе, оточена любов`ю і турботою рідних, серед мальовничих лісів та озер Волині. Бігає, грається з друзями, читає, вишиває. В її душі вже зріє поезія. Невидимі промені її вже зв`язують маленьку істоту із світом людей і природи, з рідною землею і мовою, формують її почуття, пробуджують розум і фантазію.
Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з однолітками гучними шкільними коридорами. Вчили її мати (письменниця Олена Пчілка) та батько (юрист Петро Косач), книги і життя.
В чотири роки Леся вже вміла читати, а на початку шостого – вже вчилася писати, бо дуже хотілося їй переслати першого в житті листа до своїх любих дядька і тітки Драгоманових.
Найулюбленішими книжками Лесі та її старшого брата Михайла були казки та пісні П.Чубинського, «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, сербські народні думи, міфи стародавніх греків, а ще розповіді про подорожі та пригоди славних мандрівників.
Тому і перші забави Лесі були «запозичені» з літератури. З улюбленим братом Михайлом і однолітками вона гралась у Жанну Д`Арк – дівчину, яка стала на чолі війська і визволяла Францію від ворогів; у Робінзона, який, зазнавши катастрофи на морі, влаштував життя на безлюдному острові, у Вілу – героїню сербських пісень, що нагадувала українських мавок і русалок.
Леся була музично обдарованою дівчиною. Це помітив композитор М.В. Лисенко, з сім`єю якого дружили Косачі. Леся швидко переймала народні пісні, співала, записувала їх. А в домашніх театральних виставах вона і виконавець, і режисер, і декоратор. Прислів`я, приказки, загадки чарували її. Їй легко давалися німецька і французька мови, пізніше вона вивчить грецьку, латинську, зможе спілкуватися англійською та італійською.
Крім читання і забав діти Косачів виконували і «поважну» роботу, бо завжди мали свій квітник і город, які самі обробляли та доглядали. Леся зовсім маленькою, в шість років, навчилася шити і вишивати.
Леся була милосердною до всього і до всіх. Їй хотілося захистити зайченя від вовка, билинку від негоди, подругу від хвороби, людину - від зла. А зло зустрічалося не тільки в казках. Вона бачила його в житті. Чужий біль сприймала, як власний. Коли Лесі було 9 років, несподівано для неї за революційну діяльність заарештували її улюблену тітоньку. Дуже тяжко дівчина пережила цю звістку і написала свій перший вірш «Надія»:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна…
Леся любила бувати на ярмарках, спостерігати народні свята й весілля. Взимку 1881 року на Водохреща дівчинка застудилася. Відтоді тривала її тяжка, виснажлива боротьба з хворобою. Перемагаючи нестерпний біль, тугу й жаль, що так смутно минають її дитячі і юнацькі літа, Леся безперестанно читала. Вона була така сильна духом, що не лише сама не втрачала мужність, а й знаходила в собі сили підбадьорювати інших. Хвора, лежачи в ліжку, в той час коли всі навколо втішалися весною, Леся знайшла в собі сили написати сестрі Олесі у вірші «Веснянка»:
…Не тратьмо надії
В літа молодії!
Весняного ранку –
Співаймо, сестрице, веснянку!
Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів і мати, порадившись із донькою, добирає їй псевдонім Українка і публікує в журналі вірш «Конвалія». Відтоді і пішли по всьому світу прекрасні поезії, підписані цим гордим, незламним, ніжним і красивим ім`ям - ЛЕСЯ УКРАЇНКА. Чому Українка? Та тому, що в сім`ї панували українські звичаї. Леся вже знала, що українському слову доводиться боротися за виживання – діє циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва, який не дозволяв друкувати українською мовою навчальні та науково-популярні книги. Діє також царський указ про заборону ввозити з-за кордону в Україну українські книги, ставити українські п`єси…
Воля, рівність, братерство для майбутньої поетеси – «три величні золоті зорі», і до кінця свого життя вона шукатиме до них шляхи.
