Центральная городская библиотека для детей
им. Ш. Кобера и В. Хоменко г.Николаева

«Хто вам сказав, що я слабка»

«Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!»

«…Мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосильна дівчина трохи чи не одинокий мужчина на всю …соборну Україну!» - ці слова Івана Франка ми пам`ятаємо, мабуть, ще із шкільного підручника. Дійсно, мало знайдеться в світовій літературі таких велетнів духу і сили, хворих, слабких, але нескорених і не пригнічених.

Муки виснажували Лесю з дитинства. …Січневого дня 1883 року Леся разом із подругою пішла на берег річки Стир у Луцьку подивитись на святкування Водохрещення. Було гарно, урочисто, весело. Дівчинка не встежила, як у розпалі свята промочила ноги, набравши у валянки крижаної води. Наслідок - простудилася. Спочатку здавалося, що обійшлося все гаразд. Однак біль у ногах не вгамовувався, згодом недуга охопила і руки. Вирок лікарів – кістковий туберкульоз. Потім хвороба перекинулась на легені і нирки. Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і болючих операцій; прикута до ліжка, довго перебувала у гіпсі, ходила то за допомогою милиць, то за допомогою складного і тяжкого апарата на нозі. Усе це поетеса, людина витонченої натури, терпіла з дивовижною стійкістю, невичерпною силою духу і мужністю. Лікувалась Леся в Криму, Одесі, Бессарабії, Болгарії, Німеччині, Італії, в Єгипті, Грузії.

Влітку 1890 року Леся лікується у Саках, Євпаторії, потім в Бахчисараї. Взагалі Крим залишив в неї незабутні враження, які потім увійшли до поетичного циклу «Кримські спогади». Одночасно у творчості поетеси стався глибокий поворот до драматургії, в основі якої – боротьба ідей, проблеми життя і смерті, обов`язку, влади. Кращими її драматичними творами є «Вавилонський полон», «Осіння казка», «В катакомбах», «Кассандра», «У пущі», «Лісова пісня», «Камінний господар». Для вирішенні конфліктів у драматичних поемах, драмах письменниця використовує сюжети світової літератури з християнської міфології, звертається до подій стародавнього світу. І в кожному з них вгадуються українські суспільно-політичні події.

Тяжко хвора, прикута до ліжка, Леся у 1890 році ставить для селян драму Олени Пчілки «Кармелюк». Робить ляльки, малює декорації, готує виконавців.

На дорогах свого нелегкого мандрівного життя Леся Українка зустріла надзвичайного чоловіка – Сергія Мержинського – людину цільну, освічену, ніжну. Дружба з Мержинським принесла їй оптимізм, але одночасно і відчай. Оптимізм, бо вона в цій дружбі знайшла підтвердження своїм мистецьким і суспільним поглядам. Відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець. Коли С. Мержинський почував себе вже зовсім погано, Леся поїхала до нього в Мінськ. Вона вірила, що її приїзд поставить хворого на ноги. Та марно. Він помер у неї на руках. То був удар страшної сили. Поетеса шукала забуття і знаходила його у творчості. Українській літературі ця дружба дала цілу низку чудових ліричних поезій: «Відгуки», «Все покинуть…», «Порвалася нескінчена розмова», «Пісня без звуку», «Одержима», «..Ні, я покорити її не здолаю…» , «Уста говорять» та інші.

«Уста говорять: «він навіки згинув!»
А серце каже: «Ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б`ється враз зі мною:
Я тут, я завжди тут, я все з тобою»

Восени 1903 року, коли Леся була на лікуванні на Кавказі, раптово помер її улюблений брат 34-річний Михайло. Це було ще одним ударом для Лесі. Їхня дружба була зворушливою, міцною, довірливою. Михайло став літератором, ученим, професором Харківського університету. В 1909 році – нове випробування – помер батько Петро Антонович.

Досить сумно закінчувалося для Лесі XIX століття, з тривогою і болем вступила вона у ХХ, але з вірою, що повинен прийти новий день і для неї, і для всієї України.