Наталка Полтавка

«Наталка Полтавка» — п'єса, написана 1819 року Іваном Котляревським. Поштовхом для написання «Наталки Полтавки» для Котляревського стало життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські пісні такі як балади «Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна» тощо. Також натхненням до написання п'єси для Котляревського стала невдала п'єса «Козак-стихотворец» Олександра Шаховського, у якій було неправдиво зображено тогочасне українське сільське життя. Шаховський був погано ознайомлений з реальним побутом українців, тому допустився багатьох помилок, тому полтавчани були надзвичайно розчаровані у його виставі. Котляревський вирішив виправити цю прикрість, написавши правдиву п'єсу про українських селян «Наталка Полтавка».

Котляревський вперше в новій українській літературі вводить образ жінки-страдниці — мати Наталки, Терпилиха, що своєрідно відображається у її імені. За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Іван Котляревський так визначив жанр: «Опера малоросійська у двох діях», що передбачає багато музики та пісень.

Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був йти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпилиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину у селі. Приходить час, коли Возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана у Петра. Мати разом із сільським Виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах пов'язала їм рушники. У той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпилів).

Микола розповідає все Петрові. Тож коли Возний та Виборний виходять з хатини (вже перев'язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини Возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.

П'єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова Возного й Виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.

П'єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: Возний відмовляється від Наталки.

Через певний час після написання п'єси з'явилися її переробки. Так, Іван Озаркевич 1848 року опублікував у Чернівцях п'єсу «Дівка на виданню, або На милування нема силування», сюжет якої достеменно повторює «Наталку Полтавку», однак дію перенесено до Коломиї, а головну героїню перейменовано на Анничку. Того ж року п'єсу було поставлено у Львові та Коломиї.

Вперше п'єса під назвою «Наталка Полтавка. Малороссийская опера И. П. Котляревского» з присвятою «Любителям славянщины» надрукована І. І. Срезневським в «Украинском сборнике» (кн. І, Харків, 1838).

П'єса підготовлена І. І. Срезневським до друку з відома і за життя автора. Санкт-Петербурзькою цензурою вона була дозволена до друку 26 квітня 1838 р.