Народився З0 серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалеватка (тодішня Кіровоградщина) нині Казанківського району, Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово «Окань» пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.
11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.
Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. Це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво». В Києві талановитого юнака запримітив Остап Вишня, який допоміг йому перебратися до Києва і всіляко допомогав і підтримував.
Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей.
Друкувався з 1940 року. Окремими виданнями вийшли: поема "Слався, Вітчизно моя!" (1958), поетичні збірки сатири та гумору "Великі цяці" (1956), "Карикатури з натури" (1963), "Коротко і ясно" (1965), "Щоб вам весело було" (1967), "Мініатюри та гуморески" (1968), жартівлива поема "Куміада" (1969), "Усмішки" (1971), "Смійтесь, друзі, на здоров'я" (1973), "Байки та усмішки" (1975), "Весела розмова"(1979), "Хай вам буде весело" (1981), "Сміхологія" (1982).
Книжки для дітей: "Пушок і Дружок" (1957) та "Старі друзі" (1959), написані в співавторстві з Федором Маківчуком, "Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника" (1958) — у співавторстві з Богданом Чалим, "Іванець-Бігунець" (1963), "Як сторінка, то й картинка" (1964),
"Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу" (1965), "Перченя" (1966).
Серед останніх книжок — "Вибрані усмішки" (1992), "Веселий світ і Чорна книга" (1996), збірка "Сміхослов" (1997). В них зібрані твори різних жанрів, зокрема байки, гумористичні, ліричні поезії, проза, жартівливі поеми, дитячі казки.
Невичерпними джерелами творчості гумориста є скарби живої мови, іскристі перлини народної мудрості. Гумор Павла Прокоповича — доброзичливий, веселодайний. Байкам притаманні дотепність й влучність. Чимало байок та мініатюр мають риси народного анекдоту. Його твори з задоволенням виконують майстри слова, народні артисти А. Литвинов, А. Паламаренко, а ще раніше лунали вони з вуст Андрія Сови. Творчість П. П. Глазового — життєдайна, вона є завжди відкритою сторінкою веселої вдачі українського народу, його доброго настрою.
Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997). П.П. Глазовий - перший лауреат премії ім. Петра Сагайдачного (1996р.), в 1988 роцы за книжку "Сміхологія" став лауреатом премії ім. Остапа Вишні. В 1997 році "За вагомий внесок в українську літератуту" нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.
Помер Павло Глазовий 29 жовтня 2004 р в Києві.
Книги П.П. Глазового, які можна взяти в нашій бібліотеці:
- Глазовий, П.П. Веселий світ і чорна книга [Текст]: Гумор, лірика, проза / П.П. Глазовий. - К.: Укр. письменник, 1993. - 366 с.
- Глазовий, П.П. Про відважного Барвінка і коника Дзвоника [Текст] / П. Глазовий, Б. Чалий; худож. Т.Кудиненко. - К. : Школа, 2007. - 78 с.: іл. - (в пер.)
- Глазовий, П.П. Сміхологія: Книга для всіх, кому любий сміх [Текст] / П. Глазовий; худож.В. М. Флакс. - 2-ге вид., доп. - К.: Дніпро, 1989. - 575 с. - (в опр.)
- Глазовий, П.П. Смiхослов /худож.оформл.Ю.Козюренка [Текст] / П. Глазовий. - К.: Газета Вечiрнiй Киiв, 1997. - 303 с.
- Глазовий, П.П. Хай вам буде весело [Текст] : байки, усмішки, жарти / П.П. Глазовий. - К. : Рад. письменник, 1981. - 69 с. : мал.
Додаткова інформація: