Центральная городская библиотека для детей
им. Ш. Кобера и В. Хоменко г.Николаева

«Молода моя муза, і горда, й смутна…»

«Все ж, може, ся пісня якую людину
Розважить успіє хоч би на хвилину,
І щиро промовленим словом моїм
Збуджу огонь я у серці чиїм»

З роками образ рідного краю став одним з головних у творчості Лесі Українки. Вона цілком свідомо обрала шлях виборювання соціальних і національних прав України.

Політична обстановка у 80-роки 19 століття на Україні біла неспокійною. Ті, хто хотів служити рідному краю, організовувались у таємні гуртки. Прогресивні люди переслідувались урядом. Це Леся бачила на прикладі свого дядька – письменника і вченого Михайла Драгоманова, який змушений був емігрувати і жити за кордоном. Саме його вона вважала своїм духовним учителем, вивчала його наукові й політичні твори.

Вивчаючи історію свого народу, Леся Українка порівнює її з історією інших народів і щораз питає, «де поділась наша воля, слава наша смутна»; бажає, щоб «людська недоля будила не розпач», а «бажання кращої долі яснішої…»

До тебе, Україно, наша бездольна мати,
Струна моя перша озветься.

Лесю дивувало, що такий народ, як український, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об`єднання, змушений перебувати у політичній, економічній і культурній залежності від царської Росії. Вона прагнула активної участі у громадському житті, перекладала українською мовою художню й політичну літературу, налагоджувала зв`язки з соціалістичними гуртками, таємно перевозила підпільну літературу на Україну з-за кордону. Знаючи про небезпеку, вона підібрала собі кличку Лука.

О люде мій бідний, моя ти родино
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойниї рани
На лоні у тебе, моя Україно!
Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?
Ой, Боже!

Леся також була членом київського письменницького гуртка «Плеяда», який мав літературно-мистецьку, просвітницьку спрямованість. Для гуртківців Леся склала проспект серії творів світової літератури. Саме так рвався на волю талант і політична активність молодої поетеси.

Леся стає відомою на Україні. Її помітили, у її талант повірив І. Франко, М. Драгоманов, М.Павлик. До речі, саме Іван Франко допоміг виданню першої Лесиної збірки «На крилах пісень», і вітав її вихід глибокою статтею. Він з любов`ю стежив за кожним творчим кроком Лесі, а життєствердний пафос її віршів був йому глибоко зрозумілим і рідним. І сама вона повірила, що в боротьбі за волю рідного краю зможе служити своєму народові вогненним словом, співом. Тому в поезії її і в драматичних творах так багато місця відводиться образам митця і слова-меча.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем для катів.

Першими з`явились на сторінках періодичної преси її поетичні твори «Конвалія», «Надія», «Сафо», «Русалка», «Любка», «Співець», та інші. Звичайно, ці вірші були не зовсім досконалі і ще не могли претендувати на широке визнання. Але в них був молодий запал, молода впертість.

Крім віршів, Леся пробує сили у великому жанрі – пише поеми «Русалка» і «Самсон», спільно з М. Славинським перекладає поезії Гейне, які згодом виходять окремим виданням: «Книга пісень Генріха Гейне». 26 березня 1890 року, в день Лесиних іменин, мати подарувала їй гарний альбом у шкіряній оправі з візерунками. У цьому альбомі Леся записала 45 поезій, серед них чимало справжніх шедеврів.

Де б не була поетеса, вона завжди тужила за рідним краєм, знов і знов повторювала, що «буде бій, тільки бій вже останній, не на життя, а на смерть…»

Молода Леся шукала свій путь в літературі.