«Або погибель, або перемога –
Сі дві дороги перед нами стане…
Котра з сих двох нам судиться дорога?
Дарма! повстанем, бо душа повстане.»
Кожен поет переживає еволюцію творчості: становлення, змужніння, розквіт. Леся не стала винятком. В останні роки свого життя вона по-справжньому збагнула велич Шевченка. Вона завжди схилялася перед пам`яттю Тараса, який своїм гнівним і чистим словом кликав український народ виборювати своє національне й соціальне визволення. Такою високою оцінкою життя і творчості Кобзаря пронизані вірші Лесі Українки «На роковини Шевченка», «На роковини». Як і її вчитель, поетеса поставила своє слово теж коло «малих отих рабів німих». Тарас Шевченко, його світлий образ багато важив в житті Лесі. До слова великого поета вона прислухалася, його беззаперечному авторитетові повіряла свої помисли. Це видно із такої репліки її листа: «Ну, а в печаті – мовчання. Та що ж, поділимо цей фатум з Шевченком, в його компанії і се не сором».
Ще з початку 90-х років літературні контакти Лесі з Іваном Франко переросли в міцну дружбу. Франко для неї був людиною активної політичної дії, глибоким науковцем, письменником-каменярем. Вона бачила в ньому вчителя і однодумця.
Дуже зворушливою і глибокою була дружба Лесі Українки з Ольгою Кобилянською. Вони листувалися, приїздили одна до одної в гості. Разом милувалися Карпатами і краєвидами Полісся, ділилися планами, обмінювалися думками. Обидві добре знали світову літературу і мистецтво, світову музику.
Творче зростання поетеси відбулося швидко, бурхливо і повноцінно. Леся усвідомлювала, передчувала, що часу їй залишилося мало. А сказати хотілося багато. Знала, що не встигне здійснити свої творчі мрії
і задуми. Тому поспішала, писала з великим напруженням душевних і фізичних сил. Один за одним виходять з друку поеми «Роберт Брюс, король шотландський», «Давня казка», поетичні збірки «Думи і мрії», «Відгуки», друге видання збірки «На крилах пісень»; друкує свої найкращі вірші «Contra spem spero», Досвітні вогні», «Слово, чому ти не твердая криця…», «Товаришці на спомин», поетичні цикли «Невільничі пісні», «Пісні про волю».
Після лікування в Єгипті письменниця важила всього 40 кілограмів, але за 12 липневих днів 1911 року написала «Лісову пісню», яка стала вершиною творчості поетеси і перлиною світової класики.
Леся створила цілу галерею прекрасних художніх образів – яскравих особистостей, героїв, мужніх, самовідданих і безкомпромісних борців за народне щастя, наділених високими людськими рисами. Серед них міфологічні, біблійні, історичні, сучасні персонажі – Прометей, Спартак, Жанна д`Арк, Роберт Брюс, Кассандра…
З високими мірками підходила Леся Українка до визначення ролі і місця поета, вважала його слово «іскристою зброєю», «мечем на катів». Про велику силу цього слова вона писала:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Навесні 1905 року Леся приїздить в Тбілісі, де побачила «калюжі людської крові». То поліція розправилася з повстанцями. Цей наступ народу на льодову скелю безправ`я Леся відобразила у фантастичній драмі «Осіння казка». А в драматичній поемі «В катакомбах» заявляє:
«Я честь віддам титану Прометею,
Що не творив своїх людей рабами,
Що просвітив не словом, а вогнем,
Боровся не в покорі, а завзято,
І мучився не три дні, а без ліку»
В 1907 році Леся Українка обвінчалася з Климентом Васильовичем Квіткою - музикознавцем, фольклористом, людиною, яку давно знала і яка часто приходила їй на допомогу. Він разом з дружиною записував народні пісні, взяв на себе всі побутові клопоти, постійно супроводжував її на лікування. В цей час Леся відчуває приплив надзвичайної творчої енергії. За короткий час вона створює роматичну поему «Адвокат Мартіан», починає писати оповідання «Екбаль-ганем».
…Кажуть, її бачили згорблену і схудлу, сірим туманом закутану, в останній її приїзд до Києва в 1913 році. Вона налягала всім своїм тілом на одну ногу, перевалювалась, ледве трималась за рятівну палицю. Тільки дивовижні очі світили на все обличчя, бездонні, наповнені сумом і болю. Після Києва була Грузія, маленьке містечко Сурамі.
11 липня 1913 року квола рука письменниці вивела «Цілую. Пишіть. Леся». То були останні слова, що вона напише своєю рукою. А 19 липня (1серпня за новим стилем) вона померла. Вся Україна оплакувала велику Українку.
